«…мають поставити мені пам’ятник т.в. (такого вигляду) хрест дубовий в корі з мурованою підставою і мармуровою таблицею, на котрій має бути написано:
Наталія Озаркевич – Кобринська
«Мене вже серце не болить».
Місце спочинку Наталії Кобринської – кладовище, яке від назви колишнього села називається Волоським.
Її могила неподалік входу, якщо йти по алеї зліва. Тоді, в той морозяний, завіяний хурделицями січневий день 1920 року, на її могилі поставили звичайний ялиновий хрест. Хоронили Наталію Кобринську зі старенької дерев'яної церкви Святої Параскеви. Панахиду і похорон відправив отець Володимир Сухий, від імені присутніх прощальне слово мала сусідка Емілія Кмицикевич. Пішла з життя Наталія Кобринська тихо, майже непомітно, бо тоді лютував тиф.
Про смерть Наталії Кобринської повідомила всього одна газета «Вперед», яка виходила у Львові мізерним тиражем. Кілька некрологів і маленька книжечка під назвою «Першому українському борцеві за права жінки» - оце й усе, на що спромоглася тодішня громадськість. У спустошеному окупантами Болехові ще довго мовчали. Шість років на могилі Кобринської стримів ялиновий хрест, а там похилився і впав.
За впорядкування могили взялися аж в 1929 році, коли дружина священика Богдана Левинська і Єлизавета Антонович організували в Болехові філію Союзу українок. Рідня Наталії Кобринської передала СУ (Союз українок) Болехова відповідні кошти на надмогильний пам’ятник і попросила жіночу організацію зайнятися тією відповідальною справою.
У 1933 році заповіт Наталії Кобринської про встановлення на її могилі пам’ятника було виконано. Великий хрест із рожевого моноліту у вигляді дубового хреста, де написано найкоротший останній її твір «Мене вже серце не болить». Усе життя боліло її серце над недолею українського жіноцтва. Але тоді польська влада заборонила проведення свята Наталії Кобринської. Заборонила навіть відправу на її могилі.
В 1970 році з ініціативи краєзнавця і дослідника Романа Скворія було проведено реставрацію на могилі Наталії Кобринської - прикрашено огорожею у вигляді стилізованого намиста (проєкт архітектора Ю.Доскоча).
8 червня 1990 року до 135-річчя від дня народження Наталії Кобринської деканом о. Ярославом Лесівим спільно з багатьма священиками на її могилі було відправлено панахиду. Це була перша панахида за письменницею. З того часу вона стала традиційною.
Як виглядала того часу могила, можна побачити на світлинах, що зберігаються в музеї історії міста Болехова імені Романа Скворія.
Могила Озаркевичів
Трохи далі від могили Наталії Кобринської поховані її батьки.
Іван Озаркевич помер в Болехові 1903 року. Похорон відбувся 11 лютого з участю багатьох священиків та парафіян. Через рік в 1904 – померла й дружина о.Івана Озаркевича Теофілія з роду Окуневських.
На могилі встановлений обеліск з чорного мармуру, на якому напис під традиційним трираменним хрестом:
«о.Іоан Озаркевич гр.- кат. парох Болехова, б[увший] парох Белелуї, совіт[ник] митр[ополітальної] консист[орії], ем[еритований] декан снятинський, довголітн[ій] посол Ради державної і сойму краєвого, б[увший] віцемаршалок повіту Снятинського, двигатель (будівничий – Р.Г.) Храму Божого в Болехові, найліпший батько, муж, опікун сиріт. * 5.ХІІ.1826 + 9.ІІ.1903 спочиває тут з своєю вірною супругою і примірною матірю Теофілею з Окуневських * 30.Х.1830 + 28.ІІІ.1904».
